Колись, а може зовсім недавно... В далекій країні, а може по сусідству з вами... Жив Сич. Нічим особливим він не відрізнявся, але все ж таки дещо було. Окуляри. Ну, не справжні окуляри, сичі окулярів не носять, але круги над очима дуже нагадували окуляри. Ці окуляри містичним чином дарували Сичу мудрість. Тому всі часто ходили до нього за порадою, допомогою чи просто мудрим словом. Щодня Сич сідав на велику гілку біля свого дому в дуплі старого дуба, і чекав поки хтось прийде задасть питання, на яке хоче почути мудрі відповіді. І Сич їх давав просто так. Він не бачив у собі мудрості, просто відповідав на питання. Всі хто приходив користувалися цим, а Сич просто відповідав. А відповідав він, бо в цьому він шукав себе. І ніяк не міг знайти.
Одного разу Сич зустрів Лисицю. Вона була однією з небагатьох, хто не ходив до нього за мудрістю. І саме це зацікавило Сича.
Багато часу Сич потратив на обдумування цієї зустрічі, бо єдиним його багатством була його думка. А в той час, коли Сич як завжди сидів і думав, Лисиця подорожувала, бо тільки в подорожах Лисиця бачила багатство.
Пройшов час, і вони зустрілися знову. Лисиця розказувала про свої подорожі, а Сич із захопленням слухав її. Але сам він нічого не міг запропонувати Лисиці, бо як і колись мудрість Сича їй була не потрібна.
Після останньої зустрічі, Сич зрозумів, що в нього є те, про що багато мандрівників тільки мріє. В нього були крила. А він все життя просидів на гілці біля свого дупла, і роздавав мудрість, шукаючи себе там де нікого ніколи не було. Злетівши він захотів наздогнати Лисицю, але наздогнати її він вже не міг. Вона знову помандрувала туди, де сходить інше сонце. А Сичу залишилося чекати нової зустрічі з Лисицею і нових історій про далекі краї...
